Хороша освіта в Росії міф


Хороша освіта в Росії - міфДо початку ринкових реформ Росія підійшла, володіючи очевидним конкурентною перевагою: кваліфікованою робочою силою і розвиненою системою утворення та організації науки. Середній працівник в СРСР у 1989 р. мав за плечима 11,9 року навчання; на території РРФСР діяло 514 вузів і 2603 професійно-технічних училища, вища освіта щорічно отримувало близько 650 000 чоловік. Космічні дослідження, ядерна енергетика та виробництво передових озброєнь залишалися візитною карткою радянської науки, яка, проте, вже в ті роки почала відставати від західної практично по всім новим напрямкам.

Становлення російських освіти і науки відбувалося в складних умовах на тлі трьох негативних тенденцій: недофінансування, відтоку кваліфікованих кадрів і дезорієнтуючі відмови від радянських ідеологічних установок і радянських стандартів освіти. Однак ще більш значущим чинником деградації став крах наукомістких галузей промисловості і стрімка переорієнтація освіти з природничо на гуманітарні спеціальності.

Розвиток системи освіти в пострадянський період відрізнялося і відрізняється кількома рисами, що виглядають при порівнянні з досвідом інших країн попросту аномальними. По-перше, спостерігається вибухове зростання числа студентів вузів (з 2,6 млн осіб у 1993/94 навчальному році до 7,4 млн у 2010/11 р.) при скороченні чисельності школярів (з 21,1 млн чоловік до 13,2 млн за той же період). У результаті число вступників до вузів досягає 90% від числа випускників шкіл, що більш ніж в 2 рази перевищує середній показник по країнах ОЕСР. По-друге, прийнята в країні система ЄДІ вимірює скоріше не реальний рівень знань, а прийнятний для влади психологічний поріг неуспішності. Якщо у Франції успішно склала іспит на атестат зрілості в 2010 р. 85,5% школярів, у 2011 р. - 85,6%, а в Німеччині цей показник у 2011 р. становив 82,6%, то в Росії не пройшли ЄДІ залишається 3,3-3,6%, нехай навіть для цього доводиться знижувати пороговий рівень, що свідчить про освоєння шкільної програми, до 20 балів зі 100 з іноземної мови, 21 бали з математики та 36 балів з російської мови, як це було зроблено Рососвітнагляду в поточному році. По-третє, зростання кількості студентів (у 3 рази) і вузів (з 514 до 1114 за 1992-2010 рр.., Тобто в 2,2 рази) не забезпечений нарощуванням професорського корпусу: число викладачів зросла за той же період з 220 000 до 342 000, або на 55,4%. Сьогодні відношення числа викладачів до числа студентів у Росії в 2,7 рази нижче, ніж в США. При цьому викликає сумнів і якість цих професорів: привласнення кандидатських і докторських ступенів у 2009-2010 рр.. в Росії йшло темпом, в 5,6 рази перевершував пізньорадянської показники, хоча особливих успіхів у розвитку науки за цей час не спостерігалося. Нарешті, по-четверте, профіль вищої освіти не відповідає потребам економіки: 45% випускників спеціалізуються на суспільних науках, підприємництво та праві проти 36,2% у США і 22,5% - у Німеччині. У Росії 24% вчорашніх студентів влаштовуються на посади, що не потребують вищої освіти, і менше 50% починають кар'єру за тією спеціальністю, за якою вчилися (у США - 76%). Не дивно, що бізнес проявляє вкрай низький інтерес до розвитку російської освіти і майже не бере участь у його фінансуванні.

За пострадянський період у країні зруйнована система середньої професійної освіти. Якщо в 1989 р. в РРФСР існувало 1100 ПТУ і технікумів з 470 000 учнів, то сьогодні в 350 коледжах навчається менше 120 000 чоловік. В той же час не забезпечене і розвиток елітних вузів, які могли б підвестися в один ряд з провідними університетами світу. Сьогодні російських університетів немає ні в одній версії списку 500 кращих вузів світу, а молодь прагне виїхати з країни в пошуках сучасної освіти (в 2010/11 навчальному році росіяни становили 2% всіх студентів вузів країн - членів ОЕСР). І якщо в 1991 р. ЮНЕСКО ставила радянський вищу освіту на третє місце в світі, то до 2010 р. Російська Федерація опустилася в тому ж рейтингу на 29-е місце. Можна стверджувати, що сьогодні російська система освіти виробляє скоріше статус людини з дипломом, ніж фахівців, здатних знайти своє місце в сучасному світі.

Особливо слід зазначити, що освіта в Росії стрімко стає платним - і при цьому досить дорогим. З 7400000 наших студентів за державний рахунок навчається всього 2,9 млн, або 39,2% від їх загальної кількості, а число бюджетників склало 211 чоловік на 10 000 населення проти 219 осіб у РРФСР в 1980/81 навчальному році. Все більший розмах приймають і «платні послуги» у сфері середньої освіти.

Розвиток науки в пореформеній Росії також не дає приводу для оптимізму, незважаючи на риторику прихильності принципам інноваційного розвитку. На утримання Російської академії наук в 2011 р. з бюджету виділено 62 млрд руб. (Для порівняння: на створення сумнівною системи «водного метро» уряд Москви має намір витратити 20 млрд руб.). Всупереч заявам влади ми залишаємося вимкненими з глобального наукового простору. Тираж виходять в країні наукових журналів скоротився за 1991-2010 рр.. в 14,3 рази, а відвідуваність наукових бібліотек - більш ніж у 20 разів. Більше половини існуючих наукових «центрів» і «інститутів» складаються з керівника і його секретаря або помічника. У країні на постійній основі працює менше 400 іноземних викладачів і дослідників, а число іноземних студентів в наших вузах скоротилося з 92300 в 1990/91 навчальному році до 17 100 у 2009/10 р.

Примітно, наскільки провінційної стала наша патентна діяльність: у Росії подається більше 27 000 патентних заявок в рік - але 93% їх направляється в російську патентну службу, тоді як в патентний офіс США (на який припадає 50,2% всіх реєстрованих у світі патентів) ми подаємо всього 400-500 заявок проти 2600 приходять туди з Фінляндії і 24 900 - з Німеччини. Але навіть темп приросту числа таких заявок (а серед них був і патент Юрія Лужкова на кільцеві автомагістралі) зараз становить 6,1 проти 9,3% в 2003-2006 рр.. Російських компаній немає ні серед 200 глобальних фірм, що зареєстрували в 2010 р. найбільше число патентів, ні серед 219 корпорацій, які витратили за рік на НДДКР понад $ 200 млн.

Підводячи деякі підсумки, можна сказати, що в 1990-і і 2000-і рр.. російська система освіти відзначилася стабільним перевиробництвом не цілком необхідних економіці фахівців і увінчаних вченими ступенями «науковців», а економіка - очевидним недоспоживанням наукових кадрів і нових технологій. Саме цей розрив між потребами народного господарства і потенціалом освітньої та наукової систем призводить до того, що останні працюють в свого роду вакуумі. Його заповненню могло б послужити активне міжнародне співробітництво, але воно залишається малоймовірним саме тому, що в Росії зараз немає наукових шкіл, в які західні вчені захотіли б впровадитися, і університетів, викладання в яких розширило б їх горизонти. А гроші в освіті і науці значать хоча й багато, але не можуть зрівнятися за цінності з часом. Часом, який біжить повз Росії і яке іноземні вчені, приїхавши сюди, швидше за все, вважатимуть просто втраченим.

Автор: http://www.vedomosti.ru/opinion/news/1381026/zlokachestvennoe_obrazovanie


Рубрика: Про освіту за кордоном. Перегляди: 751
 
  • Росія почала модернізацію вищої освіти заявив Фурсенко
  • Освіта в Австрії
  • Заслуги Фурсенко в системі російської освіти
  • Рейтинг вузів України 2010
  • Не тільки наші їдуть вчитися «туди» але і до нас прагнуть на навчання!